ДЕМИДІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА

Галина Петрівна Курсик

Галина Петрівна Курсик народилася в селі Лішня Демидівського району Рівненської області.
В 1959 році закінчила Дубнівський культосвітній технікум за фахом організатор –методист клубної роботи. З 1967 р. працювала медодистом і художнім керівником в Демидівському будинку культури аж до виходу на пенсію. Одружена. Має дочку і сина. Постійно публікується у районній газеті.

Земля моя

Іду я полем по росі,
Ступаю тихо , вільно, ніжно.
Переді мною у красі
Земля моя чудово-пишна.

Землиця рідна і свята,
Ти оберіг завжди для мене,
Я тут родилась, тут зросла,
Водицю п’ю твою джерельну.

Тут пахнуть трави полинами
І щедре літо виграє,
І небо голубе над нами.
То наяву все, то моє.

Так хочеться у вись здійнятись,
Злетіти прямо до зрік,
Щоб сили від землі набратись,
До щастя ще ступити крок.

Так хочеться підняти руки,
Вклонитись в пояс до отав.
За ті гаї, поля і луки,
За ту красу , що Бог нам дав.

***
Як хочеться мені і ласки , і тепла,
Та серце рветься все вперед.
Душа моя пісні співа,
А я пишу, хоч не поет.

Пишу для себе, для дітей,
Пишу щоденно так, як вмію.
Хай їх читають тисячі людей,
А я від цього лиш радію.

Поезію люблю я до безтями.
А пісня розриває душу.
Це все пізнала я з роками.
Допоки ще живу – писати мушу.

Кобзар

Поклала в себе на столі
Премудру книгу на вівтар.
Вона- реліквія сім’ї
І найцінніший Божий жар.
Гортаю в ній я сторінки,
Листочок за листочком.
В ярмі тут гнуться кріпаки
І панство диха злом.
І Перебендя тут сліпий
На кобзі тихо грає.
Про гайдамаків й козаків
Із болем ми читаєм.
І про хатиночку в гаю,
В якій Тарас родився.
Не називав він її раєм,
Бо довго в ній і не нажився.
Він так любив свою Вкраїну,
Про Бога часто споминав.
Душею він до неї линув,
Коли світами мандрував.
Відкрийте томик ’’ Кобзаря’’,
Вчитайтесь в кожне слово.
То світить нам його зоря-
Шевченка вічна мова.

***

Жіноче щастя

Жіноче щастя! Ти буваєш
Солодке і гірке на смак.
Якщо смаку його не знаєш-
Життя прожите абияк.

Жіноче щастя- стежка в полі
У світ кохання і добра,
Це крила радості і долі,
Що мама в спадок нам дала.

Жіноче щастя- чисте небо
І спів пташиний у гаю.
Ні, срібла –злата нам не треба,
Щоб зберегти любов свою.

Жіноче щастя- крик дитини,
Яку під серцем носиш ти.
Тепло і затишок хатині
Ти, жінко, можеш принести.

Жіноче щастя- то кохання
У цвіті, в шелесті дібров.
То сміх дзвінкий дитини зрання
І вічна мамина любов.

Жіноче щастя- ніжні квіти,
Що квітнуть вранці під вікном.
То чуйні і хороші діти,
Як у пташини під крилом.

Жіноче щастя, як з коханим
Біда і радість- все навпіл.
І не страшна тоді нам старість
І літ сурова заметіль.

Жіноче щастя- тиха радість,
Коли хлібина на столі.
Жіноче щастя- біла заздрість,
Його б побільше на землі!

***
Блукала по світі чимало я літ,
Та доля вертала до рідної хати.
Бо тут назавжди залишився мій слід
Й чеканням на мене жила моя мати.

Прилечу я до неї, до ніг припаду,
Схилюсь на натруджені руки,
Повідаю радість свою і біду,
Не хочу я з вами розлуки.

Та життя, як ота бистрина,
Пролетіла весна , минулося літо.
На скроні й мої вже лягла сивина,
Вертаю до хати- нема кому стріти.

Часто серцю так гірко буває,
Я шукаю літа у дубовім гаю,
Не хочеться вірить, що роки минають,
Накуй ще зозуле, на долю мою.